Колишньому міністру вугільної промисловості О. Ф. ЗАСЯДЬКУ 6 вересня виповнилося б 100 років

Олександр Федорович ЗАСЯДЬКО народився у Горлівці Донецької області 6 вересня 1910 року в сім'ї робітника.

Його батько працював вибійни­ком на шахті № 8. Почавши свою трудову діяльність з 15-річного віку учнем слюсаря на паровозоремон­тному заводі м. Ізюма, потім слю­сарем на шахті № 8 у Горлівці, О. Ф. Засядько займався громадсь­кою діяльністю. Стає комуністом. Вищу освіту отримав у Донецько­му гірничому інституті (нині До­нецький технічний університет).

По закінченні інституту працює на шахті 10-біс тресту «Сніжнянантрацит», послідовно начальником дільниці, головним інженером, го­ловним механіком і начальником шахти.

У 1939 році його висунуто на відповідальну роботу в наркомат вугільної промисловості заступни­ком начальника головного управ­ління. У кінці 1939 року призначається начальником комбінату «Донецьк-вугілля».

Під час війни керує евакуацією шахтарсь­ких кадрів, заводів ву­гільного машинобуду­вання і гірничошахт­ного устаткування на схід, а потім призна­чається начальником вугільного комбінату Кизелівського басей­ну, і він у тяжких умо­вах виконує це відпо­відальне завдання.

Коли було визволе­но Донбас, О. Ф. Засядько направляється на роботу в Донецький басейн і працює над відновленням зруйнованих шахт Гарбниками.

Потім призначається заступни­ці народного комісара вугільної промисловості й одночасно На­льчиком головного управління

відновленню шахт Донбасу. Це була важка справа ще й тому, ».частина технічної документації па знищена. Але справа була успішно вирішена. У 1950 році у Донбасі було перевищено довоєнний рівень по видобутку вугілля

4,5 мільйона тонн. У 1947 році О. Ф. Засядька призначають міністром вугільної промисловості західних районів, а для утворення єдиного міністерства міністром вугільної промисловості СРСР. На цьому посту він керує всією роботою по технічному переозброєнню і докорінній перебудові вугільної промисловості. Поряд з цим стояло завдання - прискорення будівництва і введен­ня в дію нових шахт.

У 1952 році за його ініціативою було організовано спеціальний трест по проходженню вертикаль­них стволів - «Донбасшахтопроходка». Також багато уваги при­діляв розвитку гірничої науки.

За його допомогою було збудо­вано і відкрито гірничий технікум, який носить його ім'я, у місті Чистяково, нині Торез.

У 1957 році О. Ф. Засядько призначається членом Державно­го плану СРСР і працює над скла­данням перспективного плану роз­витку вугільної промисловості.

У 1957 році йому було присвоє­но звання Героя Соціалістичної Праці.

А на початок 1958 року призна­чається на посаду заступника го­лови Держплану СРСР і працює над питанням удосконалення пла­нування народного господарства.

Того ж року призначається на посаду заступника голови Ради Міністрів, а з 1959 року - голови державної науково-економічної ради міністрів, будучи одночасно заступником голови Ради Міністрів СРСР.

У вугільних басейнах його вису­вали депутатом до рад.

Напередодні смерті брав участь у роботі чергового з'їзду проф­спілок працівників вугільної про­мисловості, який проходив на по­чатку вересня 1963 року.

Указом Президії Верховної Ради Української PCP у жовтні 1968 року ім'я О.Ф. Засядька присвоєно шахті «Вітка-Глибока» тресту «Куйбишеввугілля» Донецького раднар-госпу, тобто нашій шахті.

***

Олександр Федорович Засядько був правнуком Олександра Дмитровича Засядька, який увійшов в історію як видатний інженер-артилерист, конструктор бойових ракет, генерал-лейтенант. і полум'яний патріот. Про його бойовий шлях і винаходи знають військові історики та спеціалісти з ракетобудування. Він був сла­ветного козацького роду. Його предки - представники полтавської старшини. Прапрадід Яків Засядько - лубенський полковник, прадід Лук'ян Якович та дід Данило Лук'янович - сотники Лютенської козацької сотні. Батько Олександра - Дмитро Данилович Засядько - був головним гармашем Запорозької Січі й близьким родичем останнього кошового отамана Петра Калнишевського, якого Катерина ІІ ув'язнила в Соловках.

У 1801 році Олександр Засядько побував у Соловецькому мо­настирі та побачив великого Отамана, легенду свого роду і всього українського народу.

Ось які міцні корені у нашого Олександра Федоровича Засядька.

***

Засядько Олександр Федорович, радянський виробничник і державний діяч

Засядько - випускник Донецького гірничого інституту, із стін цього навчального закладу він вийшов на десять років пізніше Хрущова, що ніяк не допомогло йому в кар'єрі.

Зібраний і неймовірно працездатний, Засядько зробив швидку кар'єру на шахтному виробництві, уже в 1939-му керував комбінатом «Сталінвугілля», а в 1942-му став заступ­ником наркому вугільної промисловості, у 1948-му- міністром вугільної промисловості. Та як би високо не підіймався Засядько, зв'язків з Донецьком він не втрачав.

Засядько і «Шахтар»

Ставши міністром вугільної про­мисловості, він взяв під свою осо­бисту опіку футбольну команду «Шахтар». Зібрав звідусюди, звідки міг, гідних гравців донецького по­ходження. Будучи амбіційною лю­диною, поставив перед командою завдання: увійти до числа кращих команд Союзу. Але, будучи люди­ною тверезомислячою, розумів, що без повноцінної, справжньої зірки, футболу цього не добитися. І Засядько умовив перебратися в Сталіно одного з кращих фор­вардів радянського футболу - Олександра Пономарьова. Гово­рять, головним аргументом стала чотирикімнатна квартира в Москві, яку міністр «пробив» для «Понома-ря».

Як розповідав гравець тодішнь­ого «Шахтаря» Олег Жуков, для Засядька принциповим було випе­редити в турнірній таблиці мос­ковське «Динамо», бо існувало не­гласне суперництво між ним і Лаврентієм Павловичем Берією, кура­тором органів внутрішніх справ. «Динамо» було відомою командою, і поставлене завдання ніхто реаль­ним не вважав.

І все ж «Шахтар» закінчив чем­піонат 1951 року третім, на два місця випередивши головного про­тивника. І ще що більше пораду­вало Засядька - одержав перемо­гу над «Динамо» в Москві з бойо­вим рахунком 4:3. Жуков розпо­відає, що після першого тайму, вах виконує це відпо­відальне завдання.

Коли було визволе­но Донбас, О. Ф. За­сядько направляється на роботу в Донецький басейн і працює над відновленням зруйнованих шахт загарбниками.

Потім призначається заступни­ком народного комісара вугільної промисловості й одночасно на­чальником головного управління - по відновленню шахт Донбасу.

Це була важка справа ще й тому, що частина технічної документації була знищена. Але справа була успішно вирішена. У 1950 році у Донбасі було перевищено довоє­нний рівень по видобутку вугілля на 4,5 мільйона тонн.

У 1947 році О. Ф. Засядька при­значають міністром вугільної про­мисловості західних районів, а після утворення єдиного міністер­ства - міністром вугільної промис­ловості СРСР. На цьому посту він керує всією роботою по технічно­му переозброєнню і докорінній пе­ребудові вугільної промисловості. Поряд з цим стояло завдання - який «гірники» виграли з рахунком 4:1, Олександр Федорович вбіг до роздягальні (зачіска розтріпана, краватка на плечі) і почав умовля­ти: «Хлопці, рідненькі, тільки не програйте!». Хлопці не підвели.

Засядько і Сталін

Говорять, що Засядько був од­ним з небагатьох людей, що не боявся критикувати Сталіна. При­чому, як справжній випускник До­нецького гірничого, не міг утрима­тися при цьому від мата. У знаме­нитих радянських гумористів Та­рапуньки і Штепселя був такий діалог: «Чи є в країні шахист, кра­щий, ніж Ботвинник? - Є, це За­сядько! У нього що не крок, то мат»/ Гарячий Олександр Федо­рович міг у приступі праведного гніву і по фізіономії співбесіднику з'їздити.

Кілька разів Засядька знімали з посад, потім Сталін його в черго­вий раз «піднімав», пробачаючи вугільному генералу те, чого іншим би не простив. Розповідають таку історію. Одного разу на прийомі в Кремлі Засядька попрохали вис­ловити тост і налили повний ста­кан горілки. Він випив і-не закусив. Налили ще стакан - Засядько повторив номер. Налили третій - та ж історія. Але, коли намагалися налити четвертий, він прикрив ста­кан рукою зі словами: «Засядько норму знає!».

Коли згодом постало питання про його чергове призначення, данням перспективного плану роз­витку вугільної промисловості.

У 1957 році йому було присвоє­но звання Героя Соціалістичної Праці.

А на початок 1958 року призна­чається на посаду заступника го­лови Держплану СРСР і працює над питанням удосконалення пла­нування народного господарства.

Того ж року призначається на посаду заступника голови Ради Міністрів, а з 1959 року - голови державної науково-економічної ради міністрів, будучи одночасно заступником голови Ради Міністрів СРСР.

У вугільних басейнах його вису­вали депутатом до рад.

Напередодні смерті брав участь у роботі чергового з'їзду проф­спілок працівників вугільної про­мисловості, який проходив на по­чатку вересня 1963 року.

Указом Президії Верховної Ради Української PCP у жовтні 1968 року ім'я О. Ф. Засядька присвоєно шахті «Вітка-Глибока» тресту «Куйбишеввугілля» Донецького раднар-госпу, тобто нашій шахті.

Сталіну нагадали про любов За­сядька до горілки. Відповідь вож­дя була короткою: «Засядько нор­му знає!». І затвердження відбуло­ся.

Засядько і Хрущов

Хрущов зробив свого земляка заступником голови Ради Міністрів. Тут же пішли стосунки: обидва були мужиками твердоло­бими, непоступливими, обидва легко переходили на крик. Іноді на засіданнях уряду ледь до мордобою не доходило.

При Хрущові Засядько змінив кілька посад, конфлікти з босом тривали. Після одного з таких скан­далів він вийшов, віддуваючись, у скверик, сів на лавочку і помер від розриву серця.

Хоч існує інша версія подій. Ніби помер він після зустрічі з друзями. Добре посиділи, чимало прийня­ли. Засядько вирішив освіжитися - пройти додому пішки. Зморив­ся. Присів на лавку. Заснув, про­студився, захворів пневмонією і помер. Наскільки правдива ця вер­сія, судити не мені.

Засядько і Донецьк

У Донецьку ім'я Засядька увіч­нено таким чином: на честь ко­лишнього міністра вугільної про­мисловості названа шахта.

Євген ЯСЕНОВ.